Твір на тему " Вогник "

Моє враження від повісті Гр. Тютюнника "Вогник далеко в степу"

Тютюнник ГригірШвидко, на одному диханні, прочитала я повість Гр. Тютюнника «Вогникдалеко в степу» — останній твір письменника. Напрочуд чиста, світла,талановита повість, у якій письменник майстерно змалював важке повоєннедитинство підлітків, їх навчання і працю в ремісничому училищі, отих«дітей війни», їх силу духу, якій можуть позаздрити й дорослі.

«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаютьсядоброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітнішихїї проявах», — писав Гр. Тютюнник. Непересічні людські цінності. І якдобре, що письменникові вдалося так майстерно і ненавязливо показати їху своєму творі.

Зі сторінок повісті постають перед нами яскраві, колоритні характерихлопчиків: головного героя Павла, від імені якого ведеться розповідь, татрьох Василів, які щодня проходять пішки по 18 кілометрів. Привабливим єтакож образ доброї тітки Ялосовети, прекрасного майстра своєї справи,викладача трудового навчання Федора Демидовича та директора училища, якіне тільки навчають підлітків, а й старанно виховують їх, умілоприщеплюють дітям любов до праці.

Але, на жаль, підлітків оточують не лише добрі, сердечні, совісливілюди, а й погані. Таким є негативний персонаж повісті — шофер Фріц, якийне тільки не допоміг Павлові у скрутну хвилину, а й покалічив його. Іяк добре, що таких жорстоких, безсердечних людей небагато. Людяність,доброта переважають.

Показова й назва твору «Вогник далеко в степу». Хлопчики, які щодняпішки добиралися до училища, змушені були виходити з дому тоді, колинадворі було ще темно. От і придумали розкладати вогонь ще звечора, якповертались з училища, щоб не так моторошно було йти вранці чорнимшляхом, грілися біля нього в степу. Вогонь — супутник людини, без ньогонеможливе життя. А вогник, який жевріє в душі, зігріє інших людей. Цейвогник — доброта, щирість, людяність, чуйність, милосердя. Людина безвогнику в душі перетвориться на звичайну колоду, якій не потрібні ніяківисокі помисли, мрії.

Такий вогник жевріє у душі Павла, у його друзів — Василів, тіткиЯлосовети, Федора Демидовича, директора училища. Теплотою своєї душівони завжди зігріють інших, допоможуть, підтримають у тяжку хвилину. Хайже ней вогник буде в душі кожного з нас, жевріє, не згасає, світитьіншим! І щира подяка письменнику за цей чудовий твір.