ЛЮДИИИИ, ПЛИИИЗ ХЕЛП, ХЕЛП, ХЕЛП!!!!! .............................................................. Закінчення оповідання "Дивак" Г. Тютюнник

— Снігом забило, — пояснив Прокіп. — Вітер гілля не зрушить.

ДомаОлесь не став ждати, доки дід з матір’ю скидають солому, швиденькороздягся і поліз на піч. Через деякий час у сінях загримали чобітьми,загомоніли.

— Ото ж я й кажу, — говорив дід, — неглемедза він у тебе, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...

Потім дід увійшов до хати, заглянув на піч.

— Змерз, онучку? А ти ножки — на черінь, а зверху кухваєчкою...

Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив.

Прокіп підняв брови сторчака.

— Он диви, чого це він розприндився?

— Геть, не займайте його, — сумно обізвалася мати з хатини. — Їжте вже.

— А хіба я що? — мимрив Прокіп. — А йому нічого такого й не казав...

Він їв швидко, винувато витріщав очі, плямкав тихіше, ніж завжди, і губив крихти в бороду.

Олесьнепомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповістиказку про Івасика-Телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, ірадо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята. Вдосвіта зновзагули на морозі сосни і закричали півні на горищах. Народжувався новийдень.