Написати твір " У рідному краї і бурянець пахне"

Імя Миколи Вороного назавжди вписанев історію нової української літератури. Він своєю плідною діяльністюрозширив обрії поетичної творчості. На жаль, тридцять років твори М.Вороного не видавалися. Видатного майстра поетичного слова віднесли до"новочасної українізованої дрібнобуржуазної інтелігенції". Був віннеповторним, завжди різним: то холодним, як лід, то жагучим, як полумя.А головне — він перебував у постійному пошуку, бо мав на меті вивестиукраїнську літературу з провінційного кола на європейський рівень.

М. Вороний уважав, що справжнє мистецтво повинно єднатися зборотьбою за щастя людини. Поет не може стояти осторонь суспільнихпроблем.

Поезія Вороного глибоко патріотична. Серед інших поетичнихтворів силою та глибиною цього почуття вирізняється поема "Євшан-зілля".Цей твір був написаний ще в 1899 році, але зовсім недавно став відомийширокому колу читачів.

Любов до рідної землі — ось те почуття, яке пронизує весь твір.Моя земля, мій край, моя кохана сторона — мовить кожна людина про своюВітчизну. Певно, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертаєтьсянавесні до рідного гнізда. Це божий закон любові до роду, до місця, дети пустив своє коріння в рідну землю. Горе тій людині, яка відцураласьсвого й, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блискматеринських очей та мозолисті руки батька.

З болем у голосі звертається Микола Вороний до таких людей. Своїдумки й сподівання вкладає він в уста гудця, якого половецький ханпосилає на Руську землю. Музикант має на меті повернути сина з чужини дорідного батька, якому "тяжко віку доживати під вагою самотини". Алехлопець, якого князь Володимир оточив пошаною й багатством, не памятаєвже свою родину, чужими йому стали й пісні половецькі:

Але спів цей ніжний, любий,

Ані перший, сильний, дужий,

Не вразив юнацьке серце,—

Він сидить німий, байдужий.

Але мудрий співець все-таки знаходить спосіб зворушити душуюнака. Він дає йому понюхати євшан-зілля. І відбувається диво: пахощірідної землі відродили память дитинства, і хлопець ніби прокинувся віддовгого сну:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!

Можна було б сказати, що все це схоже на казку, але немає в ційпоемі, як у казці, щасливого кінця. Поет наголошує на тому, що багатоукраїнців блукає по світу в пошуках щастя. І вони не розуміють, що щастяможна знайти тільки на рідній землі:

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить, —

Шлях у край свій повороту?!

Можна сказати, що поема "Євшан-зілля" орієнтована й на сучасногочитача. Проблема, піднята в ній, залишається актуальною й сьогодні, борозкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І єнашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завждипамятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми ряснимищедротами: хлібом-сіллю й піснею, чесною звитягою й милосердям доскривджених.