лист у жартівливому тоні головному героєві оповідання скарб

Олекса Стороженко, за словами Івана Франка,талановитий оповідач, що добре володіє українською мовою. В оповіданні«Скарб» письменник використав український фольклор, поєднав фантастичніелементи з реалістичним зображенням селянського побуту, гумористичнозобразив головного героя.Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим,залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щобне замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, щосин нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як мипомремо?»Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосерднийпошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки». Післясмерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже йпарубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь завесь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже непопросить: якось йому і слово важко вимовити».І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукативідмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем.Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, інад самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». Апотрусити дерево — важко.У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, авсе має. «Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідноїматері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча людизаздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що щасливим небув і Павлусь.Олекса Стороженко, за словами Івана Франка, талановитий оповідач, щодобре володіє українською мовою. В оповіданні «Скарб» письменниквикористав український фольклор, поєднав фантастичні елементи зреалістичним зображенням селянського побуту, гумористично зобразивголовного героя.Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленимматір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз,навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого невміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?»Матимала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому щастя, то безнас житиме ще лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусемнаглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а всечекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з ротане пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому іслово важко вимовити».І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарбшукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали йогоЛежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — якіспілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот».А потрусити дерево — важко.У селі Павлуся вважали щасливим: нічого неробить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому йрідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хочалюди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, щощасливим не був і Павлусь.