Маленький горбань». Образ Павлика

Я читала багато творів про дітей, але ті почуття, які збентежили душу після знайомства з оповіданням Є. Черкасенка «Маленький горбань», важко визначити одним словом. Тут — і співчуття до хлопчика з глибокими променистими очима, «що одсвічували далеко захованим смутком», і розпач від слів діда Антипа: «Яка там доля таким! і їхньою долею далеко не заїдеш». І захоплення неосяжною добротою душі маленького горбаня: «за великим Павликовим горбом діти ще не кміють побачити чудового серця його».
Дивно, але я чомусь зовсім не уявляла цього горба, який спотворив хлопчика, бо сонце його душі своїм промінням наче закривало цей горб. І починаєш розуміти, що потворна чи просто неприваблива зовнішність може ховати в собі справжні душевні скарби.
Сутичка двох дуже несхожих хлопчиків — слабосилого, вразливого Павлика-горбаня і задерикуватого верховоди хлопців Захарка — уявляється мені як сутичка добра і зла. І нехай боязкий і нерішучий Павлик набагато слабкіший за гнівного Захарка, але своєю душею він сильніший, величніший. Павлик проймається співчуттям і жалем до свого переляканого ворога, коли тому загрожує покарання від старо- ~ го дідуся Антипа. Тільки тепер Захарко прозріває і бачить прекрасне серце хворого хлопчика, його лагідність, щирість і чистоту почуттів.
Неначе усі найкращі якості людської душі зібралися у цій спотвореній природою дитині, щоб потім випромінювати добро. Добро, яке навчить людей бути уважними, співчутливими і лагідними один до одного.
Я знаю, що хлопчик-горбань Павлик запамятається мені надовго. 1 не тільки своїм чистим і лагідним серцем, а й не вирішеним для мене питанням: «Чи зможе він таким залишитися на все життя, коли такі захарки будуть йому зустрічатися ще не один раз?»