Як я ставлюся до тих хто цурається свого роду свого народу. Твір

Родовідна память - явище в українському побуті унікальне. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обовязок знати поіменно свій родовід від пятого чи навіть сьомого коліна.
Память про своїх предків була природною потребою. Триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням, було обовязком.
Тих, хто цурався чи нехтував історичною памяттю, зневажливо називали людьми без роду-племені.
   "Якщо позабудеш стежину до хати,
   Яку дитинчам навпростець протоптав,
   І матір, і рід свій, і слово крилате,
   То значить, чужинцем бездушним ти став."
   (Р. Братунь)
Кожна людина, і кожний народ мають свої святині. Вивішений на стіні портрет дідуся чи бабусі - це не просто данина традиції. Це па-мять про тих, хто творив історію, з кого треба брати приклад.
Дід - це жива мудрість, неписана історія нашого народу. А досвід, отриманий у спадок від своїх бабусь, залишається золотим набутком на все життя. Ще змалечку ці мудрі вчителі виховували у дітей любов до рукоділля, господарських навичок. Споконвіків у нашого народу це було традицією, сталим неписаним законом.
Нерідко бабусі є творцями легенд, казок, прислівїв та приповідок.
"Тисячі речей,- писав Іван Франко,- у житті забудете, а тих хвилин, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті."
Від бабці навчалася онука прясти й ткати, плести, шити і вишивати, садити й вирощувати квіти, білити хату, працювати в городі.
У особі ж батька народ оспівав вірного захисника. Довгі й виснажливі війни за свободу й незалежність рідної землі вимагали постійної відсутності. А, повернувшись, чоловіки вимушені були обробляти ниви, чумакувати, ходити в найми.
Одначе батьків приклад, батькове слово, наказ були законом, нормою виховання. Адже діти, особливо хлопці, намагаються "робити з нього життя". Особливо це стосується навичок працелюбності. Поняття про щастя, добро і ласку нерозривно повязано у нас із образом найдорожчої людини - матері.
Коротке це слово - мама, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі! Ціле життя з її серця бє великим невичерпним джерелом безкорислива любов до своїх дітей. Ціле життя - приклад це терпіння, безмежної самопожертви, пробачення провини.
Батько й мати подарували тобі життя і живуть для твого щастя.
Бережи їх здоровя і спокій. Не завдавай їм болю, прикрощів, страждань. Усе, що дають тобі батько й мати, - їх праця, піт, втома. Умій поважати працю батьків.
Найбільше щастя для батька й матері - твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки - старанне навчання.
Принось у дім радість, оберігай щастя своєї сімї.