Твир роздум.Поразка- це наука, нияка перемога так, не вчить! Допоможить Это зависит от годовой оценки!!!!

«Поразка це наука. Ніяка перемога так не вчить...»

Чи дійсно цетак? Питання неоднозначне як саме життя, але ми все-ж спробуємо підійтидо нього ближче, і якщо не ввійти до прекрасного замку істини, топринаймні зазирнути туди через напіввідчинені двері з чорного входу.

Насампередхотів-би зазначити, що поразка завжди вказує на наявність проблеми іспонукає шукати шляхи її вирішення. Так, знаменитий винахідник ТомасЕдісон, коли йому радили припинити працювати над розробкоюелектролампочки, вказуючи на безліч невдалих експериментів, відповідав:«Я вже знайшов дуже багато неправильних способів втілити свою ідею вжиття, залишилось лише знайти один правильний». Та й взагалі, хто з нас,в ранньому дитинстві навчився ходити, не набивши гулю на лобі, абоїздити на велосипеді, не поздиравши коліна й лікті? Ось так протягомвсього життя, методом проб і поразок, і формуємо ми свої навики, свійхарактер, і взагалі себе як особистість, з кожною невдачею позбавляючисьвід чогось зайвого, подібно як скульптор, відсікаючи від грубого каменяшмоточок за шматочком, перетворює його на прекрасний і витонченийвитвір мистецтва.

Хотів-би також сказати, що навчання поразкиболісне, проте дуже ефективне. Коли люди стають настількисаповпевненими, що не хочуть слухати жодного вчителя, саме поразка можезмусити їх зупинитись, задуматись і піти правильним шляхом. Так було згероєм однієї з притч Ісуса Христа, записаної в Святому Письмі.Непутящий молодий юнак, що шукав лише задоволення для себе, забирає у щеживого батька свою долю спадщини і вирушає в далеку країну, абиповністю віддатись розвагам та насолодам. І лише прогулявши все, тазалишившись без шматка хліба, він усвідомлює всю підлість свого вчинку іповертається до батька аби попросити прощення.

Попри всевищесказане, кожен з нас може привести чимало прикладів людей, котрихпоразка зломала остаточно, і котрі вже так і не змогли піднятись.Виявляється, ця сувора вчителька далеко не завжди дає право наперездачу. Однак, як говорили древні: «Все, що мене не вбило, зробиломене сильнішим». Тому, якою важкою не була б невдача, головне – незанепадати духом, а брати правильні уроки і продовжувати йти в вперед.

Отож,підводячи висновок, скажемо, що поразка – добра наставниця, щотерпеливо вказує на наші помилки, і змушує шукати шляхи їх подолання,але не забувайте: часом вона може бут занадто строгою і не завжди даєдругий шанс, тож краще брати науку з інших джерел, і не доводити себе дотого, щоб виправити могла тільки невдача. Якщо ж ви все таки потрапилидо її суворої школи, то візьміть з неї все, що тільки можна, хоча бнавіть для того, щоб не потрапляти туди знову.