Цитатна характеристика Сомка і Шрама !
ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний)По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, попістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він синпаволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, івже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, тоі він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів биу своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польськихконсистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів надгреко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявшисобі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам ічабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і недва смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь наляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його неставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаяхпошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то йзабули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурнимйого записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже неслужить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служитибогові. Іванець БрюховецькийІванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старомуХмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш угетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний» —озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало,синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає».От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято.Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почавпрохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь незміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе одусіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його тамосталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці заним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усімаобнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі йоговподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він ІванМартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!
