Допоможіть написати оповідання,казку або вірш на любу тему для 2 класу
Моє знайомство з МурчикомБуло це позаторік. Коли я гуляв у дворі зі своїмидрузями. Нам було дуже сумно. Від такої нудьги,ми почали тинятися де завгодно.Сиділи біля дитячого майданчика чи просто ходили навколо дерев. Час від часудехто вигукував:- Хлопці,давайте пограємо в козаків розбійників!- Та ні нудно – сказав Петрик.- Ну тоді давайте пограємо… у піжмурки – відказав я.- Ми вже грали у піжмурки сто разів – знову обуривсяПетрик.- Ну тоді… ,можливо,просто влаштуємо пікнік – сказавТоля боячись отримати критику на свою адресу.Хлопці подумали і вирішили скористатися пропози -цією Толика. Хоча Павлику вона не сподобалась. Черезхвилину,вирішивши хто що візьме,розбіглися по квартирах. Та вже через мить всіна тому місті де домовились зустрілись.Довго місце для пікніка не вибирали,а сіли під великимдубом де,зазвичай,граються дівчатка.Випивши вишневого компоту та з’ївши тістечок, настрій у хлопців підвищився. І тоді вонипочали грати в шахи,шашки та інші настільні ігри. Я сидів надчимось замислювався. І раптом почув тихий звук який долину з-за гаражів: -М-я-я-у-у-у,м-я-я-у-у-у. - Хлопці ви чули?- запитав я.- Що?- запитують вони дивлячись на мене здивовано.- Там хтось нявкає.- Точно ходім туди – обізвались хлопці. І цьоїж митівсі зірвали і побігли. Я прибіг перший,і побачив маленьке кошенятко,що жалібнокликало на допомогу. У нього була поранена лапка,якою він ледве міг ворушити.Всі хлопці кинулись до нього:- Бідненьке.- Хто ж його так.- Як би я бачив хто це зробив,я б йому руки відірвав.Навіть Петрик не залишився байдужим.Біля гурту хлопчаків проходив Валентин. Він дивився наних та сміявся.- Чого це ти смієшся?- запитав Роман.- Та дивлюсь на вас тут… ха-ха… Котові няньки. В чомувам подобається це кошеня? Якесь безпородне. Жах…
От я так хотівсобі Персидського кота,а бабуся подарувала мені це чудовисько. Я й викинувйого. - Ти що накоївбовдуре! – сказав я закочуючи рукава. Але хлопцізупинили мене кажучи: - Він незаслуговує твоєї уваги. - Та й котатакож… Поки хлопцізі мною говорили Валентин накивав п’ятами.Я взяв кота,заніс додому обробив ранку,таперебинту- вав її. Котика назвав Мурчик тому,що після того,як вінпоїв то муркотів,ніби,дякував. Коли ж котик виріс всі хлопці заздрили мені. АВалентин чекаючи свого кота 2 роки зрозумів свій вчинок.
