Аналіз пісні "пісня про рушник"

Велика частина лірики АндріяМалишка стала піснями, вони не "поступаються тужливістю та ліричністюнародним пісням. Особливе місце у творчості поета посідає «Пісня прорушник» , яку знають усі і люблять з дитинства. Багато хто, наспівуючицю пісню, навіть не знає, хто її автор. Ця пісня увійшла в серця людей,стала народною.
У «Пісні про рушник» поет висловлює свою любов доматері і подяку їй. Він не створює певного конкретного образу матері,але тим краще читач впізнає власне життя, власну матір.

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

Ці рядки відомі буквально кожному, це початок «Пісні про рушник».. .
Коженчитач впізнає себе і своє власне життя у цій пісні. На мою думку, образрушника тут метафоричний: рушник — це не тільки предмет, але у цьомутворі і певний материнський заповіт, духовний оберіг, що дістаєтьсякожній дитині від її батьків, допомагає у скрутні хвилини, якщо немаможливості поговорити із батьками, розповісти про свої болі і радощі,поглянути в «засмучені очі хороші», відчути тепло «незрадливоїматеринської ласкавої усмішки».. .

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

Заповіт,даний нам батьками, допомагає жити, спогади про дитинство, якщо вонобуло освітлене материнською любовю, хоч яким воно не було, очищуютьлюдину, додають їй моральної снаги, бажання жити, витримати усітруднощі, які припадають на нашу долю у складному дорослому житті.
Якчасто у суєті повсякденного життя ми забуваємо про те багатство, щоотримали від своїх батьків — їхній внесок у нас, забуваємо виявляти своюлюбов до них, зосереджуючись на минущому, побутовому, часто навітьзасмучуємо їх без жодної на те причини, мимоволі... Я думаю, що матиАндрія Малишка була щасливою жінкою, бо їй пощастило виховатиталановитого сина, який увіковічив любов до матері й у творчості. Колитільки читач осягне усю щирість цієї поезії, він зрозуміє, що це непусті слова, це справжні гарячі почуття істинної синівської любові.Звісно, не всі вміють і прагнуть складати вірші. Але мені здається, щоякщо людина сповнена почуття любові та поваги до своїх батьків, щироїсинівської вдячності, вона зможе висловити усе, що на серці, навіть упрозі... А можливо, навіть і без слів, тільки поглядом.. . А ще краще —своєю уважністю, опікуванням.. . Мені здається, подібні вірші мають нетільки художню цінність як літературні твори, а й цінність духовну,загальнолюдську, бо вони пробуджують у людях ті почуття, що роблять їхлюдьми, — зокрема любов до батьків, гарячу і щиру синівську любов.. .