Віршовий розмір поеми Олени Теліги "Радість" Ой, не знаю, що то за причина, —Переходжу обережно вулицю, І весь час до мене радість тулиться. Як безжурний вітрогон-хлопчина. До міського руху ми не звикли, А хлопчина рветься, як метелиця. Ніби поле перед нами стелиться. Ніби зникли авта й мотоцикли. І сама я на ногах не встою. Пролітаю між людьми похмурими,Козачка вдаряю попід мурами —Бо хлопчина не дає спокою!

Пятистопний хорей з пірихієм.