Які проблеми показані у повісті Кобилянської "Земля"
Проблема землі — проблема буття
(за повістю Ольги Кобилянської «Земля»)
Головним героєм повісті Ольги Кобилянської є земля. І це можна зрозумітивже з назви твору. Земля володіє людиною від її народження аж досмерті. Вона є найзаповітнішою мрією кожного селянина, вона жорстока іпримхлива, вона прекрасна і бажана, вона годує людину і через неї людинаможе втратити життя. Земля була найдорожчим скарбом для селян. «Вонапідпливла нашою кровю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь можепосвідчити, як наші крижі угина-лись тяжко, дороблюючися її, як частоголодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба,але на неї, на грудочки її».
Ольга Кобилянська наділяє землю рисами живої істоти, майстерно зображуєїї в різні пори року, у різному вигляді: «Гарна була земля. У своїхбарвах жива й свіжа, шкода лиш, що не говорила».
У повісті весь час відчувається присутність землі. Вона спостерігає,вона обдаровує, вона вимагає жертв. І покоління селян приносять їй ужертву все: сили, думки, життя і тіло. Люди обожнюють її, підко-ряютьсяїї безмежній владі, бо люблять і цінують землю понад усе на світі: «Милюди, що знаємо лиш землю! Вона чорна та й руки наші почорніли від неї,та проте вона свята...» Ця велика любов до землі облагороджує душуселянина, дає йому гордість за свою працю. Але селяни не завждирозуміють, що земля стає тією призмою, через яку вони дивляться на світ.Чесна і працьовита людина без землі була ні-чим. Михайло довго не мігсказати батькам про своє кохання до Анни, бо ця вродлива, чесна тапрацьовита дівчина була лише бідною най-мичкою, яка і грудочки своєїземлі не мала. А неприємний Тодорика Жемчук, якого недолюблювали населі, вважався гарною парою, бо був єдиним сином і спадкоємцем заможногоґазди. Коли Докія Чопяк видавала за нього свою дочку, то серце їїкраялося від болю, але одна думка заспокоювала її: «До того в ньогоземля...» Отже, як бачимо, особисте щастя селян також залежало відземлі.
Через землю сталася і трагедія в родині Федорчуків. Батько попере-дивСаву, що залишить його без землі, якщо той не кине своєї коханої Рахіри.Сава ж хоче отримати і землю, і Рахіру. І тому він приймає страшнерішення — вбити брата, щоб залишитися єдиним сином і ус-падкувати все.Ховаючи сина, Івоніка звертається до землі: «Бери його, бери і спряч.Праця і кров моя пішли в тебе, а тепер бери ж і його! ...будь йомулегка, царице ти наша, пером йому будь!» Анна, що втра-тила свогокоханого, а пізніше — його дітей, мріє відірвати свого сина від землі.«З нього будуть люди, як покине землю», — вважає Анна, бо «вона некождого щастям наділяє».
Ольга Кобилянська не єдина в українській літературі зверталася до темивлади землі над людиною. Можна згадати твір М. Коцюбинського «FataMorgana», Л. Мартовича «За межу», В. Стефаника «Межа» та ба-гато інших.Але письменниця наповнила свою розповідь таким болем, що читаючиповість, спостерігаючи за трагічним життям героїв, не можна втриматисліз.
