Зображення покріпачення України в романі Пнаса Мирного "Хіба ревуть воли,як ясла повні?"
Видатний український письменник Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли,як ясла повні?", змальовуючи історію села Піски, витворив майжестолітню історію всього українського селянства.
Зі сторінок роману постає перед нами Україна, якою вона була дозакріпачення. Серед безкраїх степів красувалися, як квітники, веселіхутори, присілки, села. Вільної землі було неозорно. Приходь, ори,скільки хочеш, — ніхто слова не скаже. Та не стало рівності між людьми —не стало братства. Козацька старшина, якій колись, вибираючи, на головугруддям землю кидали, щоб не зазнавалася, позадирала тепер головивгору, а прості козаки до самої землі понагинали. Кругом Україну обляглопанство, як те гайвороння, шматувало її... Та земля, котру народзасівав своїми кістками, обороняючи її від ворогів, стала для них тежворогом, від якого доводилось тікати. Люди переходили з одного місця наінше, шукаючи волі, бажаючи здихатися панів, але ті пани вже були всюди.Кругом неволя, кругом сум людський.
Піски були ще вільні, але до піщан доходили розповіді про те, яку сусідньому селі Гетьманському не тільки пан полковник з людейзнущався, а й як пані полковниця черевиками зуби й очі вибивала, як поцілому тижню в колодках морила сердешних дівчат, як їм коси різала,голову дьогтем мазала й пірям натикала, як ніхто не женився, ні заміжне йшов, не заплативши викупу.
Та не обминуло лихо Піски, як і всю Україну, — потрапили вони вневолю. Дісталося село пану Польському. Пан Польський, вилупок з тієїголопузої шляхти, що після занепаду Польщі переметнулася під крильцеросійського самодержавства, "заліз у якийсь полк, терся до передніхвельмож, поки таки дотерся до генерала... й до Пісок! Генерал та йогонащадки все новими й новими указами та вигадками щодня камінець покамінчику вибивали з людської волі. "Кожен час вкорочувався уривок, накотрім були піщани привязані до генеральші, — поки не вкоротили так, щовже можна було безпечно за чуби брати..."
Кріпаки почали тікати. Але як вони не тікали, все-таки багатозосталося на розвід панам Польським, які із завзятих степовиків поробилипокірних волів, що орали та засівали зерном уже не свої ниви, апанські.
Люди від горя й безвихіддя розпились, розледачили. Пересталинавіть тікати. Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Селозубожіло. Обшарпане, обтіпане. Стали прокидатись де-не-де злодії —новина в Пісках! Раніше ніколи ні в кого й двері не замикалися, а тепер —і на засові страшно.
Реформа 1861 року не принесла селянам сподіваної волі, в народіїї прозвали "голодною волею", бо селяни вийшли "на волю" обідрані, мовжебраки, і потрапили в нове рабство до тих же панів.
Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"розповідає ? розповідає "лихо давнє й лихо сьогочасне", бо засиллє"пявок народних" не змінилося й після реформи. Як належала панамПольським вся влада в повіті ("Сам — предводитель; родичі — урядники;справник, суддя, підсудки — все то зяті, родичі зятів, племінники..."), уних вона залишилася й після реформи.
Що ж робити людям, як жити, щоб вирватись з цього зачарованогокола? Над цим питанням й примушує замислитися роман Панаса Мирного.
