Твір на тему " Моє ставлення до Енея "

«Еней був парубок моторний...». Саме такимисловами розпо­чинається один з найвідоміших творів української літератури —бурлескно-травестійна поема І. Котляревського «Енеїда». Отже, віД самого початку автор визначає головного героя свого твору, яким він нетільки розпочав нову українську літературу, а й голосно за­явив, що є такийнарод — українці. Народ, який має власну історію і звичаї, народ без своєїкраїни, як і переможені греками троянці, народ, який вміє не тільки жартуватита святкувати, але й зможе захистити свою честь. В «Енеїді» письменник нетільки критику­вав сучасність, але й уславлював колишніх волелюбних лицарівукраїнських степів — козаків, усі риси яких були втілені в образі Енея —ватажка троянсько-козацького війська.Моє ставлення до Енея, як, мабуть, і ставлення автора,не однако­ве. Його дії та вчинки не завжди відповідають морально-етичномукодексу козаків. І хоча, як мені здалося, письменник у будь-якій ситуаціїсимпатизує героєві, я не завжди поділяю його точку зору. Звичайно, викликаєсимпатію життєрадісність та завзятість Енея, але ж постійне пияцтво,бенкетування й те, що герой ніколи не ду­має про завтрашній день, викликаєосуд.Однак, Еней у Котляревського не всюди однаковий:спочатку це шибайголова і веселун, що любить випити та попоїсти, але далі всебіль­ше звучать серйозні ноти. Тут, напевно, дається взнаки те, що твір писавсябагато років і письменник дещо переглянув свою позицію.Отже, спочатку Еней, хоча й «хлопець хоч куди козак», але по­водитьсязовсім не по-козацьки: п’є, бенкетує, дає хабарі, звабляє жінок. Письменникнічим не прикрашає цей образ: він «ласкавий, гарний, і проворний, і гострий, якна бритві сталь», але може упити­ся так, що не встоїть на ногах («Енея ледвеповели»), у Дідони «му­тив, як на селі москаль!». Мені здається, що це не дужеприваблива характеристика, тим більше для козацького ватажка:Енея заболіли ноги,Не чув нірук, ні голови;Напали з хмелю перелоги,Опухли очі,як в сови.Але неодноразово письменник нагадує читачеві про велике май­бутнє Енея:Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство:Не малийбуде він панок.І крок за кроком герой іде до своєї мети,поступово змінюю­чись та перетворюючись на справжнього козака. Про це свідчитьвже те, що, прибувши до Латинії, він примушує підлеглих вчити латинську мову.Тут вже слід замислитися, що не такий простий цей Еней і не одне пияцтво внього на думці, раз знає, що, потрапи­вши до чужого народу, треба вивчити йогозвичаї та мову.
 І вже зовсім нового Енея зустрічаємо під час ворожнечі з Тур- ном. Цевже людина, яка пройшла через війну і не з чужих вуст знає про всі їїстрахіття:Еней ту бачив страшну тучу,Що на його війна несла;В ній бачивгибель неминучу І мучивсь страшно, без числа.Герой з гідністю проходить випробовування війною.Автор зга­дує всі найкращі риси характеру Енея: він «сумує о війні», не при­криваєтьсясвоїм високим положенням («мов праний, на піску улігся»), виявляє волелюбність(«І лучче очкуром вдавлюся, ніж Турнові я покорюся»). На полі бою ватажок неховається за спина­ми козаків, а виявляє надзвичайний героїзм і показує прикладін­шим.Це вже справжній козак, якого можна порівняти з героями дав­нини. Саметаким Еней мені і подобається: щирий, хоробрий, муд­рий, здатний постояти засвою честь і честь свого народу. Але ще більше подобається мені його прагненнямиру, розуміння, що мир — це найголовніше в світі.