ТвIр "Чому так мало iмен творцiв народних пiсень дiйшло до наших днiв"
Вот Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, йогонайціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичноюбіографією.
З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, якнайдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. МихайлоСтельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, боне було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, якеб не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотаннямгрому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного днявивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людськогожиття.
Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римськоїдержави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша жісторія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана"плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами булинародні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них.Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан...
У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбністьзахисників народу, любов до рідної землі. Народна память зберегла іменадеяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них —полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський.
Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часуматеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовніцінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові донародної пісні, вона живе в кожному домі.
У моїй сімї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалкувід бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життябільш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно.
